Хоку - поезія природи

Хоку, хоку, хоку... Доволі незвичне та нове для нас, українців, слово. А от для японців все навпаки. Вони надзвичайно люблять читати та складати хоку - трирядкові ліричні поезії. Свої сили у складанні хоку спробували і шестикласники ЗОШ №10, які минулого року вивчали життєвий та творчий шлях Мацуо Басьо на уроках зарубіжної літератури.

Отже, до вашої уваги хоку по-українськи.

Старий ставок.

Одна жабка -

його душа.

***

Глибока осінь.

Листя опало.

Одна сосна зелена.

***

Всохли дерева.

Спів солов’я

Стихає.

Навроцький Назар

Одна-однісінька квітка -

oдна душа

на тлі холодної осені.

Куровська Влада

Старе дерево.

Пташка спить.

Золота осінь.

***

Яскравий вогонь.

Сліпучий жар.

Темна ніч.

Вишневська Марина

Повіяв вітер -

Упав каштан.

Так багато їх на землі.

Уривай Сергій

Небо голубе,

Вода хлюпоче –

Риба пливе.

***

Впаде сніг -

залишиться слід,

заскриплять двері.

***

Спить собака.

Різкий дзвін.

Зелений лист.

***

Ворота заскрипіли -

на дворі зима.

Синиці прилетіли.

***

Повітря тихе.

День сумний -

дерево зрізане.

Монастирська Анжела

ДОВІДКА

Хоку (хайку) — традиційний жанр японської ліричної поезії, трирядковий неримований вірш, що постав у XVІ столітті на основі першої півстрофи танка і складається з 17 складів (5-7-5). Виникнення хоку було зумовлено розвитком міської культури. Існувало декілька шкіл хоку: Кофу ― "давня школа", пов’язана з іменем Мацунаги Тей-току; школа Нісіями Соїна; школа Сьофу ― "достеменна школа", що вважалася найсерйознішою школою, де найвизначнішим поетом був Мацуо Басьо, який реформував цей жанр, зосередившись на безпосередньому зображенні природи. Зверталися до хоку й такі поети як Танігуті Бусон (XVIII ст.), Кобоясі Ісса (IXX ст.), Масаока Сікі межа (IXX-XX ст.), Володимир Коломієць (XX ст.), Марія Ревакович (XX ст.) та інші.

Хоку вважають жанром пейзажної лірики, що будується на певному домінуючому образі, який має викликати в уяві закінчену картину. Однак із самого початку хоку виходили за межі однієї пейзажної замальовки. В трирядкових ліричних поезіях знайшли відображення й особливості японського суітосприйняття, звичаї та вірування японців, спосіб життя японського народу в найхарактерніших под-робицях, найтонші порухи душі.

Найчастіше розповідь в хоку ведеться у теперішньому часі. Це дає змогу автору показати свої переживання, які він відчуває у момент написання хоку. Також дуже важливим є те, скількома рисками малюються ієрогліфи хоку, які стоять поряд. Якщо кількість рисок рівна, то японці вважають, що це хороше хоку. А чим більша різниця в кількості рисок - тим воно гірше. Хоку заборонено писати на політичні, релігійні теми, а також про кохання.

Мацуо Басьо написав три правила хорошого хоку:

- Сабі - зосередженість, спокійна радість самотності;

- Сіфі - усвідомлення гармонії прекрасного;

- Наусомі - глитбина проникнення.

Приклад хоку Мацуо Басьо:

Соловей улітку

в заростях молодого бамбука

оплакує старість свою.

***

Метелик літає.

Одна-однісінька тінь

на всьому полі.

***

Старий ставок!

Жабка стрибне -

сплеск пролунає

Переклад:

Геннадій Турков

Текст: Андрій Павловський | Фото: http://liveinternet.ru