Холодна,
довготривала зима. На вулиці усе ще спипле сніг та панує тиша. Вже не сильний,
але ціпкий мороз увінчує кожну шибку незвичною картиною із власних думок.
Епізоди постають величними скульптурами, незбагненними візерунками та усілякими
химерними лініями. Сріблясті бурульки виливаються у його спогади, приймають
незвичні форми життя.
Нарешті, сніг перестав. У повітрі зненацька відчулось
солодке марево - наближення весни. Природа потроху оживає, даруючи наснагу і
тепло оточуючим. Простий, але такий милий день розпочав своє існування. Разом з ним прокидаюсь і я. Благородний
спокій душі здімається вище, повна відсутність думок благодатно сприймає
тишину. Пробудження як тимчасове розвіювання туману свідомості...








